Сучасні тренди та механізми стратегічного управління: регіональний, місцевий виміри

Усучасних умовах глобальних викликів, технологічних змін і зростання конкурентного середовища стратегічне управління стає ключовим інструментом забезпечення сталого розвитку. Для України, яка проходить етап відновлення та трансформації, важливо формувати адаптивні моделі управління на національному, регіональному та місцевому рівнях.
Метою статті є визначення сучасних трендів і механізмів стратегічного управління у публічному секторі, що сприяють сталому розвитку регіонів та підвищенню ефективності управлінських процесів у сучасних умовах.
Стратегічне управління визначається як комплексний процес розробки, реалізації та оцінки стратегій, спрямованих на досягнення конкурентних переваг і забезпечення довготривалого розвитку організації. Основні його функції: стратегічний аналіз, прогнозування, формування цілей, розробку альтернативних стратегій, контроль та оцінку результатів. Стратегічне управління на рівні регіонів ґрунтується на принципах системності, прогнозування, інклюзивності та партнерства.
Сучасні концепції управління передбачають інтеграцію економічних, соціальних і екологічних факторів розвитку, що відповідає принципам сталого розвитку та політики ЄС щодо регіональної згуртованості. Стратегічне управління у публічному секторі поступово переходить від класичної моделі планування до інтегрованої системи, де головну роль відіграють інновації, гнучкість, цифровізація та орієнтація на людину. Умови невизначеності зумовлюють необхідність безперервного навчання та професійного розвитку як керівників, так і працівників. Важливо інвестувати в підвищення кваліфікації команди, організовуючи навчальні програми та тренінги, що сприятимуть зміцненню експертності й здатності адаптуватися до змін. Слід усвідомлювати, що невизначеність є постійним чинником, який потребує регулярного моніторингу, аналізу та коригування стратегій. Гнучкість, інноваційність і відкритий діалог із зацікавленими сторонами виступають ключовими передумовами успіху в адаптації стратегічного планування до трансформацій у системі публічного управління України. Регулярний перегляд стратегії дає змогу оцінити її ефективність і відповідність поточним умовам. За потреби слід коригувати стратегічні цілі та плани дій, адаптуючи їх до нових викликів і відкритих можливостей. М. Федик [3] підкреслює важливість в умовах кризи таких концепцій як теорія динамічних здібностей, теорія комплексних
адаптивних систем, стратегічної аналітики, які гуртуються на важливість гнучкості й швидкість реагування на зміни. Реалізація принципів сталого розвитку потребує ефективної системи публічного управління, що базується на чіткому розподілі повноважень між різними рівнями влади та залученні громадськості до процесів прийняття рішень. Повноваження місцевих органів влади розширилися внаслідок процесів децентралізації, що супроводжується підвищенням рівня їхньої
відповідальності – зокрема, перед майбутніми поколіннями. У цьому контексті органи місцевого самоврядування вже сьогодні стоять перед завданням зміцнення стійкості до зовнішніх і внутрішніх викликів, водночас формуючи стабільні фінансові джерела для сталого розвитку громад. Орел Ю. на основі вивчення теорії та практики стратегічного планування на різних рівнях управління зазначає, що стратегічне планування на місцевому рівні є вирішальним інструментом для визначення напрямку розвитку громади та забезпечення сталого зростання. Ця система розроблена для підвищення конкурентоспроможності місцевих громад шляхом адаптації до змін та ефективного використання ресурсів. Існування затвердженої програми соціально-економічного розвитку є однією з головних вимог для отримання додаткового фінансування з державного бюджету та інших джерел [9].
Співпраця з іншими організаціями та стейкхолдерами стає важливою складовою стратегічного управління. Варто налагоджувати партнерські відносини з громадськими організаціями, бізнесом, науковими установами та іншими учасниками сфери публічного управління. Реалізація спільних проєктів і обмін інформацією сприятимуть залученню додаткових ресурсів і знань, необхідних для ефективної адаптації та вдосконалення стратегії. Цифровізація, AI, блокчейн – не окремі технології, а стратегічні драйвери, які формують нові управлінські парадигми. Здатність до гнучкого використання цифрових технологій для пом’якшення негативних наслідків кризи й мінімізації негативних наслідків війни та внутрішньої нестабільності є одною з найважливіших умов розвитку та стабілізації країни. Перехід України до електронного урядування відкриває можливості для модернізації адміністративних процесів та покращення державних послуг. Проте, на основі статистичного аналізу розвитку цифровізації, Міністерство цифрової трансформації сформувало ключові напрями розвитку: сфера кібербезпеки, охорони здоровʼя, цивільного захисту тощо [4]. Використання досвіду ЄС та сприяння співпраці з приватним та академічним секторами може підвищити ефективність системи та інновації. Пріоритетність залучення громадян, подолання цифрової нерівності та розподіл ресурсів мають вирішальне значення для успішної цифрової трансформації. Завдяки стратегічним інвестиціям та міжнародній співпраці Україна може реалізувати всі переваги електронного урядування, сприяючи прозорості, ефективності та інклюзивності в управлінні. У країнах Європейського Союзу стратегічне управління зазнало суттєвої трансформації під впливом процесів децентралізації, цифровізації та переходу до принципів «good governance». Основні тенденції можна узагальнити у кількох ключових напрямах:

1. Орієнтація на результативність і вимірюваність управлінських рішень. Європейські країни впроваджують системи стратегічного планування, що базуються на принципі performance-based management – управління за результатами. Наприклад, у Фінляндії та Нідерландах державні програми оцінюються за чіткими індикаторами ефективності, що дозволяє підвищити прозорість і підзвітність влади [8].
2. Інтеграція цифрових технологій у стратегічне планування. Цифрова трансформація стала центральним елементом управлінських стратегій більшості країн ЄС. У Польщі, Естонії, Данії створені єдині цифрові екосистеми управління публічними послугами (e-Government ecosystems), які забезпечують оперативний доступ до даних і підвищують якість рішень на всіх рівнях [8].
3. Партнерське управління та стейкхолдерська взаємодія. У Німеччині, Франції та Швеції поширено модель collaborative governance – співуправління, що передбачає активне залучення бізнесу, громадських організацій і наукової спільноти до вироблення стратегій розвитку. Такий підхід забезпечує ширше представлення інтересів і підвищує рівень довіри до державних рішень [10].
4. Стійкість і адаптивність стратегічного управління. Після кризи 2008 року, пандемії COVID-19 і енергетичних викликів, країни ЄС зробили акцент на resilience governance – управлінні, здатному адаптуватися до непередбачуваних обставин. Наприклад, у Німеччині та Франції розроблені національні стратегії стійкості, що передбачають механізми швидкого реагування на економічні й соціальні зміни [8].
5. Розвиток кадрового потенціалу публічної служби. ЄС активно впроваджує компетентнісні моделі управління персоналом, орієнтовані на розвиток лідерства, аналітичного мислення та цифрових навичок державних службовців. Програми Європейського інституту державного управління (EIPA) підтримують обмін досвідом між країнами-членами [10].
Отже, сучасні тренди стратегічного управління в ЄС зосереджені на поєднанні інноваційних технологій, партнерських підходів і гнучких управлінських механізмів, спрямованих на підвищення ефективності, прозорості та стійкості публічного управління. Аналіз наукових досліджень дозволяє визначити наступні тренди у сфері стратегічного управління:
• Цифровізація управлінських процесів – використання технологій Big Data, штучного інтелекту, блокчейну та систем бізнес-аналітики для підвищення обґрунтованості стратегічних рішень, впровадження електронних платформ стратегічного моніторингу.
• Гнучкі (agile) стратегії – перехід від жорстких довгострокових планів до гнучких моделей управління, що дозволяють швидко адаптуватися до змін ринку.
• Сталий розвиток та ESG-підходи – включення екологічних, соціальних та управлінських критеріїв у стратегічні документи.
• Інноваційність – розвиток стратегій, спрямованих на створення послуг та бізнес-моделей, «смарт-спеціалізацію» регіонів; розвиток публічно-приватного партнерства як механізму реалізації стратегій;
• Людиноцентричність – зростаюче значення управлінської культури, формування компетентностей персоналу та розвитку лідерства, участь громадян у стратегічному плануванні через електронні консультації, бюджети участі, хакатони розвитку;
• Багаторівневе стратегічне планування є необхідною умовою для досягнення Цілей сталого розвитку в державному управлінні.
Підвищується значущість діяльності місцевих органів влади, які дедалі активніше застосовують інструменти проектного менеджменту, програмно-цільового підходу, індикативного планування. До дієвих механізмів належать: створення агенцій регіонального розвитку; запровадження електронних систем стратегічного моніторингу; кластеризація економіки громад; координація дій між громадами через міжмуніципальне співробітництво.

Перспективним напрямом є посилення інтеграції стратегічного управління з цифровими технологіями, розвиток антикризового менеджменту та управлінської культури, яка сприяє інноваційності й довірі.
Висновки і перспективи подальших досліджень. Стратегічне управління у XXI столітті еволюціонує від класичних підходів до сучасних моделей, заснованих на інноваціях, цифрових технологіях та сталому розвитку. Його успішна реалізація залежить від поєднання традиційних методів аналізу з новими гнучкими інструментами, які забезпечують адаптивність до викликів глобалізованого світу. Країни ЄС демонструють тенденцію до поєднання цифрових інновацій і принципів good governance, що забезпечує гнучкість і стійкість систем публічного управління. Ключовими факторами успіху є: централізовані або інтегровані цифрові платформи управління; постійне навчання персоналу; активна участь громадськості у стратегічному плануванні; адаптивність до соціально-економічних змін.
Таким чином, сучасні тренди стратегічного управління формують нову управлінську парадигму, орієнтовану на розвиток людського капіталу, інновацій та суспільної відповідальності й вимагають переходу від декларативного планування до результативного менеджменту, орієнтованого на досягнення конкретних показників розвитку з використанням сучасних механізмів планування на основі цифрових технологій. Регіональний і місцевий виміри стратегічного управління мають стати основою формування конкурентоспроможних територій та сталого розвитку громад. Перспективи подальшого розвитку стратегічного управління полягають у: створенні єдиної цифрової екосистеми стратегічного планування; розширенні партнерства між владою, бізнесом і громадськістю; посиленні аналітичної складової стратегічних рішень.
Список використаних джерел1.Майстренко К., Білик О. Стратегічне планування в умовах невизначеності: адаптація до змін у публічному секторі в Україні. Наукові праці Міжрегіональної академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління. 2023. Вип. 2 (68). С. 101–104. DOI: https://doi.org/10.32689/2523-4625-2023-2(68)-14
2. Сментина Н. В., Фіалковська А. А. Стратегічне планування місцевого розвитку. Навч. посіб. 2019 р. С. 244
3. Федик М. Стратегічне управління в умовах кризи: адаптивні стратегії для забезпечення стійкості бізнесу в повоєнній Україні. Філософія та управління. 2024. (3-4). С. 62–69. DOI: https://doi.org/10.70651/3041-248X/2024.3-4.08
4. Шостак В. Інновації в управлінні людськими ресурсами в публічному секторі України. Філософія та управління. 2024. (2). С. 21–30. DOI: https://doi.org/10.70651/3041-248X/2024.2.03
5. Johnson G., Scholes K., Whittington R. Exploring Strategy: Text and Cases (11th ed.). Harlow: Pearson Education, 2017. 824 p.
6. Kaplan R. S., Norton D. P. Strategy Maps: Converting Intangible Assets into Tangible Outcomes. Boston: Harvard Business School Press, 2004. 480 p.
7. Mintzberg H., Ahlstrand B., Lampel J. Strategy Safari: A Guided Tour Through the Wilds of Strategic Management. New York, 2005. 407 p.
8. National Digital Decade strategic roadmaps. European Commission. 2025. ULR: https://digital-strategy.ec.europa.eu/en/policies/national-strategic-roadmaps?utm_source=chatgpt.com (дата звернення: 10.10.2025)
9. Orel Y., Kulinich O., Dziuba H., Krasnostanova N., Bakhaiev R. Multilevel strategic planning for sustainable development in public administration, International Journal of Technology. 2025. Vol. 16, No. 4. P. 1104-1123. DOI : https://doi.org/10.14716/ijtech.v16i4.7595
10. Sørensen E., Torfing J. Collaborative Innovation in the Public Sector: An Analytical Framework. Roskilde Universitet. 2010. http://www.ruc.dk/institutter/isg/forskningen/centre-netvaerk-samarbejder/clips/workingpapers/ (дата звернення: 10.10.2025)